Останнім часом сучасні батьки часто чують про дрібну моторику і необхідність розвивати.

 Що ж таке дрібна моторика і чому вона така важлива? Вчені довели, що з анатомічної точки зору, близько третини всієї площі рухової проекції кори головного мозку займає проекція кисті руки, розташована дуже близько від мовної зони. Саме величина проекції кисті руки і її близькість до моторної зони дають підставу розглядати кисті руки як «орган мови», такий же, як артикуляційний апарат. У зв'язку з цим, було висунуто припущення про суттєвий вплив тонких рухів пальців на формування і розвиток мовної функції дитини. Тому, щоб навчити малюка говорити, необхідно не тільки тренувати його артикуляційний апарат, але й розвивати рухи пальців рук. Дрібна моторика рук взаємодіє з такими вищими властивостями свідомості, як увага, мислення, оптико-просторове сприйняття (координація), уява, спостережливість, зорова і рухова пам'ять, мова. Розвиток навичок дрібної моторики важливий ще й тому, що все подальше життя дитина вимагатиме використання точних, координованих рухів кистей і пальців, які необхідні, щоб одягатися, малювати і писати, а також виконувати безліч різноманітних побутових і навчальних дій. Педагоги та психологи рекомендують починати активне тренування пальців дитини вже з восьмимісячного віку.

Як же краще розвивати дрібну моторику? Можна робити масаж пальчиків і кистей рук малюка, давати перебирати йому великі, а потім більш дрібні предмети - гудзики, намистини, крупи.

Гарним помічником у розвитку дрібної моторики стануть різні розвиваючі іграшки, які батьки можуть зробити самі, а також використання  вправ  для розвитку дрібної моторики.

   Комплекс вправ з розвитку дрібної моторики

У дошкільному віці необхідно проводити роботу з розвитку дрібної моторики і координації рухів рук. Пам'ятайте, що малюкам від року до трьох вправи даються в спрощеному варіанті, доступні їхньому віку. Більш старшим дітям завдання можна ускладнити. Робота з розвитку рухів рук повинна проводитися регулярно, тільки тоді буде досягнутий найбільший ефект від вправ. Завдання повинні приносити дитині радість, не допускайте нудьги і перевтоми.

 Чим же можна позайматися з малюками, щоб розвинути моторику рук?                                                                        1.  Запускать пальцями дрібні дзиги.

2.  Розминати пальцями пластилін, глину.

3.  Катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки.

 4.  Зтискати і розтискати кулачки, при цьому можна грати, як ніби кулачок - бутончик квітки (вранці він прокинувся і відкрився, а ввечері заснув - закрився, сховався).

 5.  Робити м'які кулачки, які можна легко розтиснути і в які дорослий може  просунути свої пальці, і міцні, які не розіжмеш.

6.  Двома пальцями руки (вказівним і середнім) «ходити» по столу, спочатку повільно, як ніби хтось крадеться, а потім швидко, як ніби біжить. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.

 7.  Показати окремо тільки один палець - вказівний, потім два (вказівний і середній), далі три, чотири, п'ять.

 8.  Показати окремо тільки один палець - великий.

 9.  Барабанити всіма пальцями обох рук по столу.

 10. Махати в повітрі тільки пальцями.

 11. Кистями рук робити «ліхтарики».

 12. Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.

 13. Збирати всі пальці в щіпку (пальчики зібралися разом - розбіглися).

 14. Нанизувати великі гудзики, кульки, намистинки на нитку.

 15. Намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець (виходить обручка або спіраль).

 16. Зав’язувати вузли на товстій мотузці, на шнурі.

 17. Застібати гудзики, гачки, блискавки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиками.

 18. Закручувати шурупи, гайки.

 19. Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.

 20. Складати мотрійок.

 21. Гра - вкладанка.

 22. Малювання в повітрі.

 23. Ігри з піском, водою.

 24. М’яти руками поролонові кульки, губку.

 25. Шити, в'язати на спицях.

 26. Малювати, розфарбовувати, штрихувати.

 27. Різати ножицями.

 28. Малювання різними матеріалами (ручкою, олівцем, крейдою, кольоровою крейдою, аквареллю, гуашшю, вугіллям і т. д.).

Для чого потрібна підготовка руки дитини до письма? 

Уміння писати - складний координаційний навик, який вимагає злагодженої роботи дрібних м'язів кисті, усієї руки, правильної координації рухів всього тіла. Оволодіння навичкою письма - тривалий і трудомісткий процес, який не всім дітям дається легко.

 Вміння виконувати дрібні рухи з предметами розвивається у старшому дошкільному віці. Саме до 6-7 років в основному закінчується дозрівання відповідних зон кори головного мозку, розвиток дрібних м'язів кисті. Важливо для цього віку, щоб дитина була підготовлена до засвоєння нових рухових навичок (у тому числі і досвіду писати), а не була змушена виправляти неправильно сформовані старі.

 Зміна неправильно сформованого рухового навику вимагає багато сил і часу як від дитини, так і від батьків. Це не тільки ускладнює навчання письму, але й що особливо небажано створює додаткове навантаження на центральну нервову систему дитини на першому році навчання в школі.

 Тому робота з підготовки дитини до навчання письма повинна починатися задовго до вступу до школи.

 Величезна, якщо не провідна роль у виконанні цього завдання належить домашній підготовці - адже формування даного навику обумовлено багатьма факторами, в тому числі такими, які впливають на дитину поза стінами дитячих садків і навчальних центрів. Крім того, успішність роботи по формуванню цього досвіду залежить від її систематичності, а це умова може бути виконане тільки при взаємодії дошкільного закладу та батьків дитини.

Агресивна поведінка — одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб досягнення мети.

Агресія — загалом нормальна для дитини реакція, і проявляється агресивність у різних формах.

Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.

Формами невербальної агресії є фізична й нефізична. Агресія фізична — це безпосереднє спричинення болю іншим людям, має два варіанти. Перший — це псування оточуючих предметів, а другий — це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, удари різними предметами тощо).
Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, таким чином переносячи свою агресію з того, хто її викликав, на іншого, причому, як правило, того, хто несе в собі меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.
Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії по відношенню до дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на людей більш слабких – молодших братів і сестер або товаришів.

Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали.

Одним із чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є телебачення. Воно має серйозний вплив на формування агресивної поведінки. Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей.

Вплив сім’ї на виникнення агресії у дітей

Атмосфера, що панує в домі, має величезний вплив на розвиток дитини. Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов'ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім'ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повному сварок і скандалів, через якийсь час і сама починає проявляти агресивну поведінку.
Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї у відношенні до певної моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.
На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. Суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних учинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію по відношенню до оточуючих.
Коли батьки відштовхують своїх малюків, це теж є важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особи та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.

Причини виникнення агресивної поведінки слід шукати у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах, що пред'являються до дітей, також варто враховувати і природжені схильності до насильства.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ІНШИХ…

Затримка психологічного розвитку (ЗПР) - це  уповільнення темпів  її розвитку, що виражається у  недостатньому загальному запасі  знань, незрілості  мислення, переважанні ігрових  інтересів, швидкому  пересиченні інтелектуальною діяльністю.

   На думку вчених, мовленнєві інтелектуальні порушення,  можуть  бути обумовлені різними причинами: спадковість, несприятливі  умови  виховання, тривалі хвороби, які виснажують  малюка, порушення функціювання головного мозку, пов’язані з  його ураженнями під час внутрішньоутробного розвитку  внаслідок патології  пологів, травм, тощо. Тому перше відвідування  дефектолога є діагностичним. Діагностика включає дослідження відповідності рівня мовного розвитку (словник, вимова) віку,  сформованості психічних функцій (пам'ять, увага, здатність до  узагальнень, мотивація до навчання, контакт), розвитку загальної  і дрібної ручної моторики (здатність координувати рухи власного тіла), стану слуху (здатність чути і розуміти мову), розвитку фонематичного слуху (здатність розрізняти звуки мови), сформованості мовного дихання (звуки мови утворюються лише на видиху), неврологічного статусу (наявність супутніх дефектів), наявності анатомічних дефектів артикуляційного апарату (вкорочена вуздечка язика, неправильний прикус, аномалії будови піднебіння).

    В ході діагностичного заняття дефектолог визначить чи потрібно дитину дообстежити додатково у психолога, психіатра, сурдолога, невролога тощо аби скорегувати порушені функції. За результатами обстеження визначаються напрямки роботи з дитиною.

   Зміст роботи підбирається індивідуально, відповідно до порушених функцій, адже мова - це результат скоординованої роботи всього організму. Тривалість періоду корекційних занять залежить від сукупності порушених функцій дитини, і може складати від кількох тижнів до кількох років, якщо розлади мають системний характер. Заняття проводить вчитель-дефектолог, а батьки вдома закріплюють матеріал. Від активності батьків значною мірою залежить ефективність корекційних занять.

    Слід враховувати, що ведучий вид діяльності дошкільника – гра, а тому корекційні заняття з дітьми слід проводити в ігровій формі. При перших ознаках втоми дитини потрібно змінити вид діяльності (сюжетна гра, малювання, ліплення, настільні ігри, розглядання малюнків та книг, що включають мовний матеріал який опрацьовується). Один вид діяльності може тривати залежно від віку дитини 5-7, 10-15, 15-20 хв. Щоб дитина менше втомлювалась спеціальні заняття вдома краще проводити в проміж вільної діяльності дитини 2-3 рази на день.

   Лише спільними зусиллями батьків, педагогів, а якщо потрібно і лікарів, можна досягти добрих результатів у корекції навіть важких розладів мовлення у дітей.

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯ-ДЕФЕКТОЛОГА БАТЬКАМ ЩОДО ВЗАЄМИН З ДИТИНОЮ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки.

  Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

   Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).
Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами - це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

   Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.
   У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами.

    Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

   Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

  У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

   Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.
 Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів-фахівців.

Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.
  Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.
Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.